Перейти к содержимому





Популярно
Фото

Куди нас хочуть ''вступити'': мета та ризики

Posted by Борис Кушнірук, 25 Декабрь 2012 · 382 просмотров

Цими днями головною темою обговорення в середовищі політиків, громадських активістів, експертів, журналістів була скасована поїздка президента України Віктора Януковича до Москви та можливі наслідки цього візиту.

Інформація про суть переговорів та документи, які готувалися до підписання, були настільки утаємничені, що остаточно так ніхто і не зміг про них впевнено нічого сказати.

В той же час страхи, що Україну вже "вступають" в Митний союз, були, очевидно, перебільшені. Це реалізувати за нинішніх обставин доволі важко, але прояснити ситуацію, куди та чому можуть "вступити" Україну або що українські можновладці готові здати Росії, було би доречно.

Слід відзначити, що планувалася точно не рядова чергова робоча поїздка Президента Януковича. На це вказує той факт, що президентський журналістський пул, який зранку в день планованого візиту Віктора Януковича вилетів до Москви, був на рідкість великим.

Були представлені практично всі провідні українські друковані та електронні ЗМІ. Це давало підстави вважати, що планується укладання значущих міждержавних договорів.

Про які ж домовленості могло йтися?

Безперечно, керівництво Росії ставить перед собою завдання втягнути Україну до Митного союзу до 2015 року та отримати контроль над української газотранспортною системою.

Після наступних президентських виборів розраховувати, що буде можливим входження України в якісь імперські проекти кремлівських можновладців, не доводиться.

Повторення чогось схожого на кшталт "харківських угод" за нового українського президента не буде. В Україні політичні та бізнесові еліти, за виключенням, мабуть, лише маргиналізованого, хоче і надзвичайно добре фінансованого, Віктора Медведчука, не зацікавлені в потраплянні під протекторат Москви.

В Росії це добре усвідомлюють, тому намагатимуться діяти швидко та жорстко, користуючись слабкістю режиму Януковича. Цей режим намагається протистояти поглибленню глобальної економічної кризи, яка дуже сильно шкодить неефективній, вкрай енерговитратній, корумпованій українській економіці.

Зростання економічної кризи відбувається на фоні жадібності "Сім'ї" та основних українських олігархів, політичного тиску на Віктора Януковича з боку політичних лідерів Європи та США, Росії, української опозиції.

Причому останні парламентські вибори в Україні продемонстрували настільки зростаюче незадоволенням чинним режимом, що продовження його існування після 2015 року викликає величезні сумніви в середовищі політичних та бізнесових еліт.

Зрозуміло, що найбільш суттєвим фактором, який визначатиме вибір громадян на президентських виборах 2015 року, буде економічна ситуація та стан добробуту їхніх родин.

Тому Віктор Янукович надзвичайно зацікавлений в знаходженні механізму вирішення найбільш болючої, як йому здається, проблеми – надзвичайно високої ціни на російських газ.

Вона робить неконкурентоспроможною значну частину українських підприємств. Як наслідок – зниження їх прибутковості, падіння надходжень до державної казни, збільшення бюджетних витрат на компенсацію виробництва теплової енергії для комунальних потреб.

А все це в кінцевому результаті відображається на добробуті громадян, який постійно падає.

Ще однією, зростаючою, проблемою, є витискання промислової продукції українських підприємств з російського ринку. Очевидно, що російське керівництво розглядає це як інструмент тиску на українське керівництво. Безперечно, це теж призводить до погіршення економічної ситуації в Україні.

На що ж готовий був би піти Віктор Янукович заради врегулювання існуючих проблем?

В першу чергу, скоріше за все, йшлося про приєднання України до договору про створення ЄврАзЕС (Євразійського економічного співтовариства) – міжнародної економічної організації, наділеної функціями, пов'язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників – Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії і Таджикистану.

До цього часу Україна входить в ЄврАзЕС лише в якості спостерігача. Але особливість полягає в тому, що ця організація є інструментом формування Митного союзу з подальшим утворенням до 2015 року Євразійського економічного союзу.

Позиція українського керівництва полягає в тому, що Україна, приєднуючись до ЄврАзЕС, питання про Митний союз розглядатиме після внесення змін до української Конституції, з невизначеними строками та неочевидною ймовірністю цієї події.

Крім того Україна могла би приєднатися до низки технічних угод, пов'язаних гармонізацією вимог до виробництва, пакування та транспортування продукції промисловості та сільського господарства в межах Митного союзу.

При цьому українські можновладці, схоже, сподівалися, що вже на підставі приєднання до ЄврАзЕС, можна буде отримати перегляд газових контрактів та кардинального зниження цін на російський газ.

Натомість проти такого варіанту категорично заперечує керівництво Росії. Воно усвідомлює, що приєднання України до ЄврАзЕС не гарантує подальшого вступу до Митного союзу.

Більш того, Україна може взагалі згодом вийти з членів цієї організації, як у свій час вчинив Узбекистан, який в ній знаходився протягом 2006-2008 років.

Тому російські можновладці вимагають, щоби Віктор Янукович підписав одночасно угоди про приєднання до договору про створення ЄврАзЕС та до Митного союзу.

Крім того, в Кремлі наполягають, щоби Україна погодилася передати під спільне управління газотранспортну систему України, включно з системою потужних газосховищ на її західному кордоні.

Ризики угод з Росією

Можна лише здогадуватися на якому рівні погодження знаходилися домовленості між президентами України та Росії, якщо вже був відправлений журналістський президентський пул і сам Віктор Янукович мав прибути в Москву в першій половині 18 грудня 2012 року.

Але зрив цього візиту потребує також оцінити, на які ризики наражалася Україна, якби візит таки відбувся та угоди були підписані.

По-перше, в разі приєднання України до ЄврАзЕС, навіть без підписання угоди про вступ до Митного союзу, на європейському векторі розвитку України можна було би поставити, якщо не остаточний хрест, то відкинути цей процес на багато років.

Адже підписання угоди про Асоціацію з Євросоюзом стало би неможливим. Це пов'язано з тим, що в разі приєднання до ЄврАзЕС Україна хоча і формально, але проголошує свій намір вступити до Митного союзу.

Таким чином, замість передбаченого українським законодавством європейського зовнішньополітичного вектору розвитку, Україна пішла би в протилежному напрямку – в бік участі в Євразійському економічному союзі.

По-друге, передача української ГТС фактично під контроль Росії призвело би до порушення Україною угод про приєднання до Енергетичної хартії ЄС (ЕХ), яка ратифікована українським парламентом ще в 1998 році.

Згідно норм цієї хартії підприємство-експортер газу (в нашому випадку Газпром) не має право здійснювати контроль над ГТС. Ця вимога спрямована на недопущення монополізації в енергетичному секторі.

Тому, до речі, Росія наполягає, щоби Україна відмовилась від виконання норм ЕХ. А це, знову ж таки, означатиме, що Україна відмовляється від європейського напрямку свого розвитку та європейських стандартів регулювання економіки.

По-третє, головним аргументом адептів вступу України до Митного союзу є те, що в цьому випадку по відношенню до України Росія не застосовуватиме експортне мито на нафту та газ.

А це, в свою чергу, означатиме однакові ціни на них для українських споживачів та інших споживачів країн Митного союзу. Мовляв, це вирівняє конкурентоспроможність українських підприємств по відношенню до російських, білоруських та казахських.

До того ж це дозволить щорічно Україні економити декілька мільярдів доларів США.

Але підводним каменем цього "щастя" може бути те, що після вступу України до Митного союзу Росія взагалі може відмовитися від експортного мита. До того ж це і вимога СОТ.

За великим рахунком, такий крок корисний самій російській економіці, а також Газпрому, який за такої ситуації отримуватиме більші доходи на внутрішньо-російському ринку, та внаслідок скорочення споживання газу, зможе спрямовувати його на експорт.

Натомість замість експортного мита Росія та Казахстан матимуть можливість суттєво підвищити рентні платежі нафто- та газовидобувних компаній, забезпечуючи компенсацію доходів до держбюджету.

В цьому випадку ціни на газ та нафту в межах Митного союзу стрімко зростуть. Для того, щоби підтримати свої підприємства, Росія та Казахстан застосують компенсаційні заходи для них, наприклад, шляхом суттєвого зниження ставки податку на прибуток, зменшення розміру внесків на соціальне страхування.

А от Україна та Білорусь не матимуть такої можливості. Таким чином, їхні підприємства зіштовхнуться з проблемою меншої конкурентоспроможності по відношенню до російських і казахських підприємств з відповідними наслідками для них.

І коли Україна усвідомить, що її фактично в черговий раз обдурили, та захоче вийти з Митного союзу, то з'ясується, що в Європі її вже ніхто не чекає. Не буде бажаючих мати справу з державою, яка надто легко змінює свої стратегічні пріоритети розвитку.

Ця стаття не містить аналіз всіх можливих ризиків для України в разі спроб здійснити переорієнтацію вектору свого розвитку з європейського на євразійське. Але загальний висновок може бути наступним.

Українські можновладці, політичні та бізнесові еліти України зараз опинилися на роздоріжжі. Попереду є два шляхи. Один з них передбачає здійснення цілеспрямованих кроків з енергозбереження та зниження споживання енергоносіїв, суттєве скорочення закупівлі російського газу та відповідним нарощуванням його закупівлі на європейському ринку за довгостроковими та спотовими контрактами, повною реалізацією положень Енергетичної хартії та відповідною демонополізацією газового ринку, використанням потужних газосховищ на Заході України, як резервних для потреб Євросоюзу.

Все це сприятиме складній, але поступальній ході України в напрямку європейського розвитку.

Інший шлях – це намагання отримати короткострокові вигоди від домовленостей з Росією, але із втратою довгострокових перспектив для української держави. В цьому випадку на Україну чекає скупка українських підприємств великими російськими державними, та пов'язаними з російською державою, компаніями.

Це означатиме потрапляння України під повний економічний, а потім і політичний вплив Росії, зі зникненням українських політичних та бізнесових еліт як таких.

Не впевнений, що українські еліти бажатимуть такої перспективи для себе. Спроби Януковича підписати угоди, які становитимуть загрозу їх існуванню, призведуть до цілком очікуваного надзвичайно жорсткого протистояння з боку опозиції.

Але в цьому випадку можна очікувати несподіваної реакції також з боку вітчизняниз олігархів, в плани яких точно не входить перетворитися на менших партнерів російського бізнесу або бути викинутими за межі України за командою з Кремля.





или Вход

При полном или частичном воспроизведении интернет-ресурсами материалов сайта, указание автора и прямой гиперссылки на материал обязательно. Печатным СМИ перепечатка без письменного разрешения администраци запрещена . Администрация может не разделять мнение автора и не несет ответственности за авторские материалы. Оценочные суждения не подлежат опровержению и доказыванию их правдивости. За достоверность и содержание рекламы ответственность несет рекламодатель.